Шляхи реалізації психолого-дидактичних та навчально-методичних принципів роботи при викладанні дисциплін суспільно-гуманітарного циклу у ПТНЗ (з власного досвіду роботи)

викладач іноземної мови

Кам’янець-Подільського ВПУ

Фурман В.А.

                 

       Навчально-виховний процес – явище, котре конкретизується у всіх проявах людського буття. Навчаючи дітей окремої науки, тим самим педагог збагачує і життєвий досвід індивіда, надає йому ще однієї грані, яка у майбутньому, можливо може стати наріжною у формуванні особистих і професійних якостей особистості.

Тому вдосконалюючи свою форму роботи педагог має сам вдосконалюватися не лише професійно, а й у плані життєвих перспектив та людського досвіду. Будь-який процес взагалі, і навчально-виховний зокрема має бути олюдненим, не гуманізованим (тобто про людей і для людей), а саме людьми творений. Зараз у навчально-виховній практиці активніше почали звертатися до психологічної природи педагогічного процесу. Але чомусь мало приділяють уваги таким вагомим явищам як соціальна адаптація, професійна адаптація, соціалізація учнів у навчальний процес, соціалізація педагога в учнівський колектив, тощо. Навчально-виховний процес,  насамперед, явище соціальне, а потім уже дидактичне і психологічне.

Модульна система навчання – стала початком мого професійного становлення у Кам’янець-Подільському вищому професійному училищі. Працюючи з модульною системою навчання, паралельно використовувались елементи адаптивної системи навчання (АСН). Ефективність занять помітно підвищується тоді, коли вчитель не тільки спостерігає за самостійною роботою, а й працює з кожним індивідуально. Саме на це спрямована адаптивна система навчання. За  АСН здійснюється навчання і під час самостійної роботи, самоконтролю, взаємоконтролю, дослідницької діяльності. При цьому виробляється вміння здобувати знання, узагальнювати і робити висновки.

Застосовуючи на практиці ці нові технології та глибше проникаючи у їх суть, було відмічено  ряд позитивних і негативних ознак. Насамперед, будь-яка технологія, або методика, не може бути перенесена і покладена у чистому вигляді з однієї навчальної системи на іншу. Система освіти в різних навчальних закладах має свою специфіку, свої принципи викладання. Тому потрібно враховувати всі фактори, під час запровадження нових технологій. Це і, власне, система освіти у професійно-технічному училищі, і врахування індивідуальних особливостей учнівського соціуму.

Слід пам’ятати і про різнорівневість розумових здібностей і про те, що учні повинні адаптуватися до нового оточення, увійти у новий колектив, звикнути до манери викладання предмету. Тому через певний період часу роботи із використанням адаптивної системи, був зроблений наступний висновок - адаптивна система навчання не може повністю охопити той матеріал, який визначений програмою з певної дисципліни. АСН може бути тільки елементом навчального процесу, універсальною формою якого, на даний момент, є урок.

Тому розпочалось детальне дослідження науково-методичної проблеми вдосконалення форми впровадження та застосування певного навчального матеріалу. Досліджуючи дану проблему, тенденційно розкривалось питання особистісно-зорієнтованого навчання. Починаючи з цього часу, адаптивна система на заняттях була представлена фрагментарно, елементи особистісно-зорієнтованого навчання, внесли свої певні позитивні корективи у  роботу.

У роботі починає превалювати так званий «аспект особистості», це коли певний індивід не просто засвоює інформацію, але й аналізує її зі своєї точки зору і при цьому робить власні висновки.

Одним із головних завдань системи освіти на сучасному етапі – є всебічний розвиток особистості зорієнтований на урахування індивідуальних особливостей об’єкта навчання. А поскільки, суспільство постійно перебуває у русі, то динаміка навчально-виховного процесу повинна відповідати вимогам сучасності.      Урок залишається основною формою передачі та засвоєння нових знань, але досить часто його ефективність залежить від фактору варіативності. Тобто, урок модифікують, наповнюють його інноваційними технологіями, експериментують над його формами і змістом. Але під час проведення таких експериментів, більшість викладачів акцентує увагу на дидактичному аспекті навчального процесу, забуваючи при цьому аспект психологічний.

Процес навчання дуже місткий, а тому теза: «Навчаємо-виховуючись; виховуємо-навчаючись» – досить чітко окреслює, те підгрунтя на якому будується власне начально-виховний процес. Пріоритетом у роботі  стає психологічний аспект навчання. Попервах, практикувався на заняттях самостійно розроблений  принцип паралельного навчання.

Навчальний процес почав розглядатися у психологічній проекції. Акцент ставився не на урахування вікових, соціальних, ментальних, психологічних особливостей учнів, а саме на психологічні аспекти. Першою  спробою роботи у царині психології методики викладання предметів суспільно-гуманітарного циклу, було розроблення принципу паралельного навчання.   

  На перший погляд, принцип паралельного навчання видається абстрагованим і узагальненим. Але його конкретика, якраз і залежить від знання педагогом психологічних особливостей учнів (причому у різних вікових категоріях), а також уміння оперувати психологічними можливостями учнів.

У чому ж полягає принцип паралельного навчання? Насамперед, він використовується для того, щоб зберегти універсальну форму проведення заняття – уроку. По-друге, всі ми чудово знаємо, що коли нам доводиться зіштовхнутися з новою інформацією, або з новою справою, ми підсвідомо шукаємо певні аналогії. Тобто, щось приблизно схоже від чого можна буде відштовхнутись при засвоєнні нової інформації. Це ж саме передбачає і принцип паралельного навчання, коли споріднені дисципліни вивчаються паралельно на одному занятті.

У зв’язку з цим, може виникнути питання, чи не буде забагато тієї інформації, яка дається  на уроці, і чи не буде розсіюватись увага учнів. І саме тут виникає питання конкретизації навчального матеріалу.

 На уроках, побудованих за принципом паралельного навчання, обов’язково має бути дві окремих теми з паралельних предметів. Вони повинні бути об’єднані однією метою. Чільне місце в даній формі проведення уроку посідає не взаємозв’язок чи  інтеграція, а взаємодоповнення та своєрідна взаємодопомога побудована на асоціативному мисленні.

Якщо учень краще орієнтується в історичних подіях і датах, це дає йому змогу навести аналогію з такими ж подіями описаними в художньому  творі. У такому випадку активізується такі психомоторні центри, які відповідають за мислення логічне та аналітичне. Якщо учень краще орієнтується в літературі і у нього чудово розвинуте образне мислення, то матеріал з історії він буде сприймати не як сухий виклад, а як яскраву картину певного історичного факту чи події, насичених духом тогочасного життя. Ця образність при вивченні історії дає змогу розкрити поданий матеріал у всій його повноті.

Принцип паралельного навчання можна використовувати і при диференційованому підході до навчання. Оскільки критерії оцінювання знань учнів подібні, а специфіка викладання даних дисциплін дозволяє використовувати аналогічні принципи навчання, які є перманентними протягом усього навчального і виховного процесів.  Паралельне навчання, не можна ототожнювати з інтегрованим навчанням. Тому що інтеграція – у перекладі з латинської мови – об’єднання в ціле будь-яких окремих частин, іншими словами поєднання, суміш. В даному випадку, метою стає  явище субстантивної репродукції, тобто взаємодоповнення, або ж взаємодопомоги опираючись на психомоторні якості учня.  

Паралельне навчання передбачає періодичне, помірковане використання певної інформації для отримання, закріплення або контролю нових знань. Повною мірою тут відбувається реалізація міжпредметних зв’язків, але предметна індивідуальність кожної дисципліни обов’язково зберігається. Це є методико-дидактичний аспект мотивації принципу паралельного навчання.

Психологічний аспект цього принципу, насамперед полягає в тому, що учневі дається можливість задіяти в роботі майже всі психомоторні центри. В учня розвиваються такі здібності як: образна уява, асоціативне мислення репродуктивна пам’ять, логічне та аналітичне мислення. Учень вчиться мислити критично. Все це сприяє підвищенню емоційності при сприйнятті навчального матеріалу зокрема, та навколишнього світу в цілому.

Саме психологічні засади методики викладання будь-якого предмету, є запорукою ефективності усього навчально-виховного процесу. Тому наступним щаблем професійної самореалізації стала робота над психолого-методичною темою: «Техніка проведення уроків дисциплін суспільно-гуманітарного циклу у контексті психологічного моделювання поведінки учасників навчально-виховного процесу».

Будь-яка дидактична інновація без психофізіологічної та соціаментальної основи не буде мати сенсу. Тобто, без знання психологічної природи уроку, ніякий «урок – суд»;  «мозковий штурм» чи «літературно-історична вікторина» не справить потрібного навчального ефекту.

Будь-який процес має соціальне начало, яке ґрунтується на психологічних мотивах, і реалізується педагогічними засобами. Тому з позицій аналізу власного досвіду, формується судження про те що диференціація, особистісно-зорієнтоване, інтерактивне навчання це механізми, які покликані забезпечити ефективність навчально-виховного процесу (забезпечення високого рівня знань, демократично-ліберальне 12-ти бальне оцінювання). Чому ж мало хто звертає увагу на людське начало процесу навчання і виховання? Особистісно-зорієнтований підхід у навчанні це врахування психологічних, фізичних та розумових здібностей індивіда при доборі завдань та їх виконанні. А питання соціального комфорту, психологічного мікроклімату та олюднення реалізації цих механізмів і методик не ставиться. Тому наступним щаблем професійного становлення,  була соціальна адаптація і професіоналізація усіх учасників навчально-виховного процесу у контексті людського життєвого досвіду. 

Узагальнивши і проаналізувавши попередній досвід педагогів, з якими  довелося зустрічатися у професійному просторі, та синтезувавши його з власним досвідом, було створено ряд психологічних моделей поведінки (П.М.П.), які використовуються у навчально-виховному процесі. Основою для створення П.М.П. -  слугувала психологічна концепція емоцій.

Включеність людської особистості в соціальну діяльність має складну структуру й обумовлена багатьма факторами. Особистість здійснює вибір лінії поводження  ідеально, усередині себе, у процесі мотивації, у свідомості. При цьому вона змушена зіставляти зовнішнє і внутрішнє, суб’єктивне й об’єктивне. Вирішальним фактором у цьому процесі є момент чи збіг розбіжностей (протиріччя, конфлікт) зовнішнього і внутрішнього, об’єктивного і суб’єктивного.

   Техніка проведення уроку ґрунтується на засадах раціонального добору та регуляції психологічних моделей поведінки усіх учасників уроку. Формування особистості ґрунтується на креаційних засадах психологічного моделювання окремо визначеної поведінки як педагогів, так і учнів.

Незважаючи на широке розмаїття нововве­день в організації навчальної діяльності учнів, урок є і залишається основною організаційною формою навчально-виховної роботи у більшості навчально-виховних закладах. Однак модернізаційні процеси, які відбувають­ся в усіх сферах освітньої галузі, у тому числі і в найважливішій її ланці —  навчально-виховному процесі, потребують від учителя суттєвих змін і у цілепокладанні уроку, ор­ганізації пізнавальної діяльності учнів, системі інформаційних, дидактичних засобів навчання.

Вищеокреслене, дає змогу чіткіше уявити собі наріжні питання при визначені доцільної техніки проведення уроку.

Які ознаки акумулює в собі таке явище як техніка проведення уроку?

-         це, насамперед,  доцільний, зрозумілий і практичний зміст матеріалу;

-         вдало підібрана політика проведення уроку(можна використати психологічні моделі поведінки);

-         рівень педагогічної майстерності викладача;

-         акцентуація соціально-психологічного аспекту уроку;

-         і, нарешті, добір ефективної, з урахуванням вище означених вимог, форми та методики проведення уроку.

Урок – явище насамперед соціальне і колективне. Урок – це той період часу, коли зусилля його учасників спрямовані на вирішення чітко визначеного завдання. І визначити хто є головним на уроці учитель чи учні, завжди було важко. Про природу уроку написано чимало. Зокрема, дослідники дискутують не тільки з приводу форм проведення уроків, а й так би мовити, з приводу політики уроку. Політика уроку – це певний соціально і методично нормований порядок за яким відбуваються абсолютно всі дії на уроці.

Політика уроку буває:

- авторитарна;

- ліберальна;

- демократична;

         Політику уроку може диктувати як викладач так і група. І питання хто головніший на уроці знімається, адже всі учасники уроку рівною мірою формують сам процес і активно у ньому задіяні.

         Отже, техніка проведення уроку була і є одним із головних рушіїв навчально-виховного процесу, і від вдалого вибору цієї техніки багато в чому залежить і результативність, і якість знань, і зацікавленість дітей виучуваним предметом, і власне, рівень захопленості педагога своєю працею.

На сучасному етапі власного професійного самовдосконалення постала робота над науково-методичною проблемою: «Тенденції розвитку освітніх інформаційно-комунікативних технологій у контексті осучаснення процесу викладання дисциплін суспільно-гуманітарного циклу».

На сучасному етапі інформатизація освіти розглядається як система взаємопов’язаних організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-методичних, науково-технічних, виробничих та управлінських процесів, спрямованих на задоволення освітніх, інформаційних, обчислювальних і телекомунікаційних потреб учасників навчально-виховного процесу. 

         Саме тому інформатизація освіти як невід’ємна складова загальної інформатизації суспільства має вирішити завдання підготовки нового покоління до його продуктивної діяльності в умовах інформаційного суспільства. Запровадження в навчальний процес сучасних інформаційних, зокрема, комп’ютерно-орієнтованих і телекомунікаційних технологій, відкриває нові шляхи й надає широкі можливості для подальшої диференціації загального навчання, всебічної активізації творчих, пошукових, особистісно-орієнтованих комунікативних форм навчання, підвищення його ефективності, мобільності й відповідності запитам практики. 

Об’єктивна потреба підвищення ефективності навчання час від часу призводить до оновлення засобів навчально-виховного процесу. А розв’язання проблеми інтеграції навчальних предметів потребує модернізації методик викладання навчальних дисциплін. 

         У сучасному світі потреба в комп’ютерних технологіях постійно зростає – вони необхідні і на робочому місці, і вдома. Не секрет, що частина учнів володіє комп’ютером досконаліше ніж вчителі. Не може не викликати занепокоєння той факт, що сьогодні лише один вчитель із п’яти почувається “справді добре підготовленим” для впровадження комп’ютерних технологій у процес навчання своєму предмету. Тому вищезазначену статистику потрібно змінювати. Заклади ПТНЗ більше не можуть дозволити собі залишатись осторонь. Очевидно, що найважливішою складовою навчального процесу є не комп’ютери, а вчителі, які освоїли методики застосування комп’ютерних технологій. Учителі усвідомили це, але потребують допомоги. 

         Для педагогів найоптимальнішими будуть такі етапи оволодіння цими технологіями: 

-         вивчення нових інформаційних технологій; 

-         розгляд застосування нових інформаційних технологій зокрема, мультимедійних у навчанні. 

         На початку роботи з впровадження елементів ІКТ у навчально-виховний процес було  розроблено та реалізовано такий алгоритм розробки мультимедійного супроводу навчальних занять у: 

 1. Визначення типу заняття – засвоєння нових знань, повторення вивченого, узагальнення та систематизація знань. 

Застосування інформаційних засобів не повністю замінює методику проведення навчальних занять, але дає змогу урізноманітнити та застосувати ефективніші та раціональніші методичні прийоми. 

2. Вибір форм навчальної діяльності : 

    - фронтальна – пояснення або повторення навчального матеріалу на основі використання мультимедійних засобів з метою унаочнення; 

-         колективно-індивідуальна – одночасна робота учнів над виконанням навчальних задач з метою закріплення навчального матеріалу (тестування, кросворди); 

-         індивідуальна – визначення рівня навчальних досягнень та виконання навчальних задач, спрямованих на формування умінь та навичок. 

 3. Визначення переважного виду навчальної діяльності : 

-         продуктивна діяльність, спрямована на формування нових знань; 

-         продуктивно-репродуктивна діяльність, спрямована на формування умінь, навичок, актуалізацію та закріплення знань. 

 4. Вибір відповідних демонстраційно-моделюючих засобів (відповіді на запитання: “Що унаочнювати?” та “Як унаочнювати?”) Вчитель виконує функції сценариста, режисера і постановника. 

 5. Написання сценарію навчального заняття з описанням змісту кожного слайду (звуковий супровід, графічне зображення, використання аудіо- та відеофрагментів, можливостей програми PowerPoint). 

         Мультимедійні засоби навчання доцільно використовувати в комплексі з іншими відповідно до завдань навчального заняття, яке не повинно перетворюватися на видовище замість навчальної роботи.

         Головним питанням сьогодення в системі нової освіти є опанування учнями вмінь і навичок саморозвитку особистості, що значною мірою досягається шляхом впровадження інноваційних технологій, організації процесу навчання. Водночас слід пам’ятати, що будь-яку педагогічну технологію необхідно розглядати як цілісну систему в єдності компонентів і взаємозв’язків.

Нові форми розвитку вимагають нових правил і нових шляхів досягнення результатів. Така позиція вимагає від сучасної освіти реформаційних кроків щодо оновлення її змісту та застосування нових педагогічних підходів, впровадження інформаційних і комунікаційних технологій, що модернізують навчальний процес.

Використання засобів мультимедіа  з метою повторення, узагальнення та систематизації знань не тільки допомагає створити конкретне, наочно-образне уявлення про предмет, явище чи подію, які вивчаються, але й доповнити відоме новими даними. Відбувається не лише процес пізнання, відтворення та уточнення вже відомого, але й поглиблення знань. Під час роботи з навчальною програмою важливо зосередити увагу учнів на найбільш складну для засвоєння частину, активізувати самостійну пошукову діяльність учнів.

Важливою умовою активізації роботи під час повторення матеріалу є внесення в нього елементів нового. Ця загальнопедагогічна вимога має пряме відношення до використання мультимедійних засобів навчання. Важливість їх застосування саме й полягає в тому, що вони надають уроку специфічну новизну, яка за своїм змістом і формою викладання має можливість відтворити за короткий час значний за обсягом матеріал, а також подати його в незвичному аспекті, викликати в учнів нові образи, деталізувати нечітко сформовані уявлення, поглибити здобуті знання.

Метою застосування відеоматеріалів та інших мультимедійних засобів є ліквідація прогалин у наочності викладання уроків дисциплін суспільно-гуманітарного циклу в ПТНЗ. Основні принципи створення відеоматеріалів з училищного демонстраційного експерименту:

ілюстративність (надають педагогу можливість ілюструвати урок, але не розкриваючи зміст теми замість учителя);

        фрагментарність (надають можливість дозовано викладати матеріал, залежно від швидкості сприйняття учнями);

        методична інваріантність (відеофрагменти можна використовувати на розсуд учителя на різних етапах уроку, переслідуючи різні методичні цілі);

        лаконічність (викладення більшої кількості інформації за короткий час, але ефективніше; таким чином заощаджується дорогоцінний час уроку);

        евристичність (подання нового матеріалу настільки зрозуміло, щоб нові знання виявились доступними для свідомого засвоєння учнем).

Отже, застосування мультимедійних засобів навчання надає уроку специфічну новизну, яка за своїм змістом і формою викладення має можливість відтворити за короткий час значний за обсягом матеріал, а також подати його в незвичному аспекті, викликати в учнів нові образи, деталізувати нечітко сформовані уявлення, поглибити здобуті знання.

Процес інформатизації сучасного суспільства зумовив необхідність розробки нової моделі системи освіти, заснованої на застосуванні сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

Застосування ІКТ дозволяє реалізувати ідеї індивідуалізації та диференціації навчання, що видається особливо важливим в умовах професійно-технічного училища. Сучасні навчальні посібники, створені на основі ІКТ, несуть функцію інтерактивності (здатність взаємодіяти з учнем), а також містять систему гіперпосилань, які дозволяють учням самостійно вибрати свій вектор процесу пізнання, дозволяють більшою мірою реалізувати розвиваючу парадигму в освіті. Пріоритет дослідних і проектних технологій у викладанні передбачає використання широкої бази джерел, які не завжди є в бібліотеках. Можливості ІКТ (електронних навчальних посібників і глобальної мережі Інтернет) зі збереженням та передачі інформації дозволяють вирішити ці завдання: підвищити інформаційну насиченість уроку, вийти за рамки підручників, доповнити і поглибити їх зміст.

Сучасний освітній процес передбачає розвиток у учнів творчих здібностей. Подібна вимога диктує необхідність роботи учнів з інформацією, самостійно сформованої ними у вигляді творчої освітньої продукції. Вирішенню даного завдання сприяє розвиток проектних технологій у вивченні предметів. У даному випадку ІКТ, насамперед призначені для створення інформаційних продуктів різного роду (текстів, презентацій, web - сторінок і тощо) і володіють величезним творчим потенціалом і також могли б стати ефективним інструментом у руках учнів.

Інформаційно-комунікаційні технології розширюють можливості діагностики рівня засвоєння інформації. Різноманітні тестові системи та оболонки дозволяють індивідуалізувати процес оцінки знань учнів, розвивати здатність учнів до самооцінки.

Оскільки інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) стають невід'ємною частиною нашого життя, то уникнути їхнього впливу на  навчання неможливо. І якщо раніше йшлося про впровадження комп'ютерних технологій у дисципліни природничого циклу, то тепер доведена ефективність використання ІКТ для формування тих чи інших аспектів навчальної діяльності учня. При цьому слід зауважити, що впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчальний процес не тільки характеризується поступовим нарощуванням темпу, зміною кількісних та якісних характеристик засобів, збільшенням обсягу інформаційних потоків, зміною технологій викладання, трансформацією систем взаємостосунків “вчитель-учень” тощо, але й вимагає розробки та практичного використання науково-методичного забезпечення, ефективного застосування інструментальних засобів і систем комп'ютерного навчання й контролю знань, системної інтеграції цих технологій в існуючі навчальні процеси та організаційні структури.

Тенденція активного впровадження ІКТ у навчальний процес ПТНЗ підтверджується експериментальною роботою з впровадження електронних навчальних посібників, презентацій, мультимедіа у процес викладання предметів суспільно-гуманітарного циклу.

В основі проблематики застосування ІКТ при викладанні дисциплін суспільно-гуманітарного циклу є декілька питань, що окреслюють проблемну ситуацію, а саме: 1) чи можуть взагалі використовуватися ІКТ при викладанні дисциплін суспільно-гуманітарного циклу?; 2) як найкращим чином організувати взаємодію з ІКТ при викладанні дисциплін суспільно-гуманітарного циклу?; 3) які потрібні зміни змісту предметної області при навчанні із застосуванням ІКТ?

Питання використання ІКТ при викладанні дисциплін суспільно-гуманітарного циклу вже певним чином розглядалося в літературі. Так, Алборовою С.З., при обґрунтуванні необхідності використання ІКТ в освітньому процесі, зазначається, що наявні дидактичні можливості відповідних технічних засобів співвідносяться з наступними, бажаними характеристиками засобів:

-         забезпеченням індивідуалізації та диференціації навчання з урахуванням задатків та здібностей учнів, що розвиваються;

-         наданням можливості самостійної, творчої, у тому числі, справжньої дослідницької діяльності вчителя й учнів;

-         наявністю надійного зворотного зв'язку та можливості управління пізнавальною діяльністю;

-         забезпеченням стійкої мотивації пізнавальної діяльності;

-         сприянням вільному доступу будь-якого учня або вчителя до інформації, що складає предмет вивчення в навчальних закладах всіх типів;

-         забезпеченням надійного збереження та необхідної обробки інформації;

-         наданням можливості широкої комунікації між учнями та вчителями регіону, країни, представниками різних культур.

В процесі роботи  була сформульована гіпотеза, що, якщо навички роботи з ІКТ висувають   до діяльності учня вимоги алгоритмічності, покроковості, логічності та послідовності, то, таким чином, завдяки вищеназваним технологіям можна підвищити якість знань та вмінь учнів через модель помилок, або імітаційну модель як предметну модель того, хто навчається. Особливого аналізу потребує помилкова відповідь для підбору як теоретичного, так і контролюючого (тести, практичні вправи) матеріалу. Необхідно з'ясувати, яка саме і з якої причини припущена помилка. Наслідки всіх можливих помилок як у писемному, так і в усному мовленні, повинні бути передбачені. В такий спосіб досягається проблемний і профілактичний характер навчання.

Формування системи знань, умінь та навичок з дисциплін суспільно-гуманітарного циклу з найбільшою ефективністю відбудеться при наявності системи знань, умінь та навичок використання самого технічного засобу та/або адаптації/зміни стратегії його використання для визначених цілей. Таким чином, потрібно не лише навчати використовувати ІКТ учнів, які не мають необхідного досвіду, а й учити різних стратегій використання ІКТ для досягнення навчальної мети.

Можна зробити наступні висновки: інформаційно-комунікаційні технології необхідно залучати при викладанні дисциплін суспільно-гуманітарного циклу у ПТНЗ із врахуванням їх дидактичних можливостей, переваг та недоліків. Використання ІКТ передбачає проектування, організацію, підтримку та спрямування навчальної діяльності. Необхідним є створення систем комп'ютерних вмінь із стратегіями використання технологій у залежності від навчальної мети. Адекватне впровадження ІКТ у процес викладання дисциплін суспільно-гуманітарного циклу вимагає перегляду організаційних, змістових та функціональних компонентів навчально-виховного процесу. Змістовий компонент передбачає побудову моделей мовленнєвих помилок та створення спеціальних дворівневих завдань із підвищенням їх складності, а також підбір як традиційних матеріалів, так і інформації нового типу, відповідно до змісту та мети уроку. Контролюючий етап із визначення обсягу та особливостей знань, що їх засвоїли учні, може бути представлений як тестовими процедурами, так і виконанням завдань значного рівня складності.

За умов використання ІКТ у навчальному процесі необхідним є визначення методів та прийомів забезпечення активної пізнавальної діяльності учнів, міцного засвоєння ними знань, набуття умінь і навичок.

Але основною формою роботи у навчально-виховному процесі залишається урок. Саме урок наповнюється ефективним, раціональним змістом, засобами різних методик, технологій, елементами впровадження передового досвіду, використанням засобів технічних та електронних. Тому роль учителя залишається пріоритетною у виконанні навчально-виховних, дидактичних та методичних завдань. Ефективність будь-якої методики чи форми роботи залежить від професійної компетентності педагога, від його здатності реалізувати той потенціал знань умінь та навичок, який справжній педагог здобуває, формує та шліфує протягом усієї професійної діяльності.

Список літератури

1.       Аствацатуров Г. Педагогічний дизайн мультимедійного уроку

          http://nataliszoh12.blogspot.com/2009/09/blog-post.html

2.     Рождественська Д.Б. Інформаційний та психоло-педагогічний дослідницький потенціал освітнього порталу “Діти України” у зб. наук. праць “Засоби і технології єдиного інформаційного освітнього простору” / За ред. В. Ю. Бикова, Ю. О. Жука / Інститут засобів навчання АПН України.  К.: Атіка,   2004.  240 с.  С.74-80.

3.     Вовковінська Н.В. Інформатизація середньої освіти: програмні засоби, технології, досвід, перспективи. – К.: Педагогічна думка, 2003. – 272 с.

4.     Ізвозчиков В.В. Інтернет як компонент інформаційної картини світу та глобального інформаційно-освітнього простору/ В.В.Ізвозчиков,Г.Ю.Соколова, Є.А.Тумалева / / Наука і школа. - 2000. - № 4.

5.     Інтернет в гуманітарній освіті./ Під ред. Є.С. Полат М., Владос, 2001 р. 169

6.     Калинин В.К. Классификация волевых качеств. Эмоционально-волевая регуляция поведения и деятельности. Симферополь,1983.

7.     КрівошеевА.О. Розробка та використання комп'ютерних навчальних програм /А.О.Крівошеев / / Інформаційні технології. 1996. № 2.

8.     Маргуліс Є.Д. Психологічні особливості групової діяльності щодо вирішення завдань за допомогою ЕОМ. /Є.Д Маргуліс. - Київ, I998.

9.     Мельник К.О. Застосування мультимедійних презентацій в навчальному процес http://navigator.rv.ua/

10.                        Методичні рекомендації з використання інформаційно-комунікаційних технологій у циклі соціально-економічних дисциплін у загальноосвітній школі. Перм, ПРИПИТ. 2004 р.14 с.

11.                        Мультимедійний супровід на уроках /За матеріалами О. Драхлера

            http://szoh12.blogspot.com/2009/07/blog-post_18.html

12.                        Нові педагогічні та інформаційні технології в системі освіти / Під ред. Є.С. Полат. - М., 2000.

13.                        Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. – М., 1991.

14.                        Орлов А.Б. Психология личности и сущности человека: парадигмы, проекции, практики. – М.,1995.

15.                        Переваги та недоліки мультимедійних засобів в освітній діяльності/За матеріалами посібника: Застосування мультимедійних засобів навчання та глобальних інформаційних мереж у наукових дослідженнях. Укладачі: Гуревич Р. С., Шестопалюк О. В.,Шевченко Л. С.- Вінниця, 2004. http://trudove.org.ua/

16.                        Румянцев В.Б.Всесвітня історії в Інтернеті.//Викладання історії і в школі. / В.Б Румянцев. 2002 № 8.- с.75-77

17.                        Серьожникова Р.К. Основи педагогіки і психології. К.,2003.

18.                        Сережникова Р.К. Роль психологии и педагогике в системе профессиональной подготовки технического университета // Проблеми вдосконалення викладання гуманітарних дисциплін в вищому навчальному закладі. – Херсон, 1998. – С. 191-198.

19.                        Симонов В.П. Педагогический менеджмент. – М., 1997.

20.                        Biddiscombe, R. (1999). Developing the learning support role: Some of the challenges ahead. SCONUL Newsletter, 16, 30-34.

21.                        Corrall, S. (1998). Key skills for students in higher education. SCONUL Newsletter, 15, 25-29.