Принцип паралельного навчання – як один із чинників ефективності навчально-виховного процесу

Фурман В.А.,

викладач української та іноземної мови

Нічого не можна змушувати вивчати, крім того, що добре зрозуміло.

Я. А. Каменський.

       Одним із найсуттєвіших дидактичних принципів навчально-виховного процесу є міцність  знань, вмінь та навичок  учнів. Суть його полягає у ґрунтовному засвоєнні навчального матеріалу, стійке закріплення його і застосування на практиці. Таке засвоєння дає можливість успішно здобувати нові знання. Даний дидактичний принцип розвивало багато прогресивних педагогів. Говорячи про процес навчання. І .Г.  Песталоцці,  радив рухатися уперед неквапно, ніколи не переходити до нового, поки попереднє не зафіксувалось у пам’яті дитини. В цьому, на його думку, полягає головне підґрунтя навчальної діяльності. Положення про свідомий характер запам’ятовування і  заучування, про свідомість, як найважливіший чинник міцності знань, було глибоко обґрунтоване К.Д. Ушинським. Міцне засвоєння знань, досягається всім ходом навчального  процесу. Знання будуть міцнішими, коли учні працюють свідомо. І запорукою ефективності тут виступають такі елементи: багатий та різноманітний потенціал наочності; яскраві та актуальні приклади пов’язані з матеріалом, який вивчається; велика кількість зв’язків встановлених між  фактами і явищами .

Сучасна дидактика розробила систему умовних вправ, у процесі яких, елементи механічного заучування підпорядковуються логічному запам’ятовуванню. Заучувати потрібно тільки осмислений матеріал . Велике значення має організація активного повторення, стимулювання реверсивно-репродуктивних здібностей учнів. Таке повторення не є простим повертанням до пройденого матеріалу, повторним вивченням. Під час повторення учень виявляє максимум самостійності, уміння користуватися знаннями, нові факти, явища, зв’язки, взяті з літератури та життя, з власного досвіду. Потрібно старатися, щоб під час виконання кожної вправи учень повинен був подумати, як вона робилась. Таким чином розвиваються пізнавальні здібності учнів.

Розглядаючи навчально-виховний процес з позиції педагогічної психології, можна набагато глибше вникнути у ті процеси, які керують навчанням і вихованням суб’єктивного, опосередковано. Для цього потрібно розглядати і об’єкт навчання і суб’єкт навчання  у психологічній проекції. І я вважаю, що спочатку потрібно розглянути суб’єкт навчально-виховного обсягу інформації, необхідної для виконання дидактичних завдань. А тому, щоб чіткіше уявити його роль і функції у процесі передачі знань розглянемо таке поняття як психологічна культура вчителя. Це система антропологічних, психологічних, педагогічних, знань і навичок вчителя, його особлива здатність розуміти психіку інших людей, вміння спілкуватися з ними.

Передумовами психологічної культури є :

·        його сформованість як особистості;

·        добре розвинутий світогляд;

·        внутрішня налаштованість;

·        вміння відчувати внутрішній світ вихованця .

А тепер, щоб краще зрозуміти сукупність психологічної культури, проаналізуємо ті передумови, які повинні забезпечити належний результат.

Що таке особистість?

У філософському довіднику написано: “Особистість – людина як суб’єкт суспільних відносин носій свідомості та системи суспільно значущих якостей, детермінованих конкретно-історичними умовами життя суспільства.”

Але поняття “особистість” розглядається у набагато ширшому розумінні. Його слід відрізняти від поняття «індивідуум» під яким розуміється поодинокий  представник людського роду, від поняття “індивідуальність” як сукупність індивідуально-неповторних властивостей, що відрізняють одного індивіда від усіх інших. Ці два поняття, є елементами особистості.  Особистість, завжди «задана» суспільством, в якому живе, але в межах цієї «заданості» можливі різноманітні форми реалізації її поведінки. Сформована особистість – це така , яка вже вибрала певну орієнтацію, ціль, життєвий план та шляхи і засоби його реалізації. Говорячи про особистість педагога в психологічному плані, ми розглянемо сукупність певних чинників внутрішнього світу людини, його, можна сказати ідеалістичну сторону. Наприклад, якщо педагог здатен активізувати свої здібності для навчальної діяльності, це значить, що він має належну психологічну підготовку. Передумовами для цього є формування мотивів навчально-виховної діяльності, до якої готується викладач, осмислення ним соціальної значущості освітянської роботи, вироблення серйозного і відповідального ставлення до неї. Психологічна підготовка є загальною якістю особистості, яка завжди співвідноситься з певним видом діяльності  і вимагає високоефективного її виконання. Вона є цілеспрямованим процесом, що здійснюється шляхом навчання, освоєння технології певного виду діяльності, опанування здобутків соціального досвіду людства. Вона тісно пов’язана з такими поняттями, як психологічна установка, психологічна мобілізація, професійна орієнтація. І особливо, важлива психологічна підготовка для тих видів трудової діяльності, які передбачають роботу з людьми, а отже,  і для навчальної діяльності теж. Педагог повинен мати загальну психологічну підготовку на весь навчально-виховний процес, та індивідуальну психологічну налаштованість на кожне заняття та кожну окрему групу. Іншими словами, викладач має бути психологічно сумісним  з усіма учасниками навчально-виховного процесу. Поєднання психічних параметрів кількох людей (у даному випадку групи) має виняткове значення для групової діяльності, коли чітко розподіляються ролі і функції між виконавцями спільної програми і кожен з них доповнює іншого. Психологічна адаптація  – це один з важливих елементів роботи в учнівському колективі. Педагог повинен навчитися не тільки створювати певну психологічну атмосферу, а й перейматися нею, не бути осторонь. Візьмімо до прикладу модель конкретної ситуації. Викладач подає учням матеріал про яскравого представника імпресіоністичної течії 20-30 р.р. ХХ ст. М. Хвильового. Для ефективного засвоєння учнями даного матеріалу, буде замало широкої обізнаності в найменших та мало відомих деталях і фактах з життя та творчості письменника. І навіть висока професійна майстерність  при поданні матеріалу не буде займати чільне місце, якщо викладач сам не переймається духом імпресіонізму, якщо він цитуючи доленосні факти з його життя не досягне потрібної емоційної наснаженості, то ця інформація не буде мати належного ефекту. Специфіка вікових особливостей учнівського колективу ПТНЗ передбачає у собі мобілізацію рушіїв асоціативного мислення. Воно є найпростішим елементом психологічних процесів, оскільки власна асоціація є суб’єктивним образом  існуючих поза свідомістю людини зв’язків між явищами і предметами об’єктивного реального світу. Учні, у такому віці, слухаючи певну інформацію мимоволі переносять ознаки і враження від почутого на її носія.

Отже, коли вони слухають про життєві перипетії, наприклад, М. Хвильового, то їм здається, що про себе розказує сам письменник. Але такої реакції можна досягнути тільки у разі повної психологічної адаптації викладача до матеріалу, який він розповідає.

Детальніше зупинимось на асоціативному мисленні учнів, як одному з основних важелів креативної діяльності педагога у психологічному моделюванні пізнавальної діяльності учнів.

Мислення – процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів  і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях. Мислячи, людина  пізнає те, чого вона  не може безпосередньо сприйняти  і уявити, доходить до розуміння суті явищ (у даному випадку за активної допомоги педагога), формує поняття про них і практично їх опановує. З теоретичного боку, мислення – діяльність  по виробленню знань та оперування ними як  відображенням сутності явищ через систему абстракцій, що охоплюють закономірність та тенденції розвитку дійсності, дозволяють  пізнавати її в обсязі наявного та потенціального. Процес мислення являє собою перехід від наявних знань до нових. Пізнання нового відбувається  через розумові, а в разі потреби – практичні дії, через ряд мислительних операцій. Такими операціями є порівняння пізнавальних об’єктів (наочно даних, уявлюваних, мислимих), аналіз і синтез їх, абстрагування істотних ознак суб’єктів  від їхніх другорядних рис і від самих об’єктів, узагальнення, класифікація та інші. Зупинимося на окремих мислительних операціях, які педагог постійно повинен використовувати у своїй  роботі. Операція порівняння пізнавальних об’єктів, повинна виконуватися  із початком  подання інформації. Для прикладу, на уроці історії розглядається конкретна історична подія, аналіз цього факту потрібно розглядати у контексті епохи, або хоча б десятиліття. Тільки тоді стане очевидною її значущість для історії певного періоду. В даному випадку використовуються наочно-дані та уявлювальні форми порівняння.

Наочно-даними формами виступають візуальні орієнтири, наприклад, порівняльні карти, яким був об’єкт вивчення до конкретної події і після. Також візуальними орієнтирами виступає весь наочний матеріал з елементами компаративності.

Реалізація уявлювальної форми порівняння повністю залежить від матеріалу, який він подає. Він повинен активізувати асоціативні чинники мислетворчого процесу учнів.

Аналіз і синтез об’єктів пізнання, або простіше кажучи, навчального матеріалу теж відбувається за активного сприяння педагога. Аналіз і синтез взаємопов’язані протилежності. Розуміння природи цих протилежностей, дає змогу викладачеві визначити справжнє місце і значення їх у русі пізнання до істини. У даному випадку, спрощено, до високої результативності на уроці,  зокрема, і у навчальному процесі в цілому. Якщо взяти до уваги розгляд певної теми в її конкретній цілісності, то спочатку вона розчленовується на складові елементи, кожен з яких розглядається окремо. Це завдання виконує аналіз. Педагог поетапно доводить доцільність вивчення даної теми, і допомагає учням проаналізувати почуте. Простий приклад, тема «Морфологія» – доцільність вивчення очевидна, в цілому. Але учням потрібно довести доцільність вивчення усіх складових цієї теми, щоб дійти до істини, яка в даному випадку зводиться до знання учнями ролі і функцій усіх частин мови. Однак, процес, потемного розчленування тільки тоді стає ефективним, коли він стає виділенням суттєвого, того, що становить основу зв’язку всіх інших сторін теми, що розкривається. Аналіз не дає знання конкретного, тобто знання як єдності різноманітного, сукупності числення визначень.  Це завдання виконує  синтез. Будь-який процес або явище містить у собі мотивацію, зв’язок із попереднім, логічність і наступність. Якщо урок розглядати не з дидактичних позицій, а з позицій керування мислительними операціями учнів, то всі вищевказані чинники повинні бути реалізовані. І якщо розглядати синтезуючу мисленнєву операцію з позицій начально-виховного процесу у професійній школі, то поняття синтезу тут присутнє на всіх уроках як загальноосвітнього циклу так і циклу спецдисциплін .

Принцип паралельного навчання, є тим самим асоціативним елементом, який закладає засади асоціативного мислення.

Одним із головних завдань системи освіти на сучасному етапі - є всебічний розвиток особистості зорієнтований на урахування індивідуальних особливостей об'єкта навчання. А оскільки суспільство постійно перебуває у русі, то динаміка навчально-виховного процесу повинна відповідати вимогам сучасності. Урок залишається основною формою передачі та засвоєння нових знань, але досить часто його ефективність залежить від фактору варіативності. Тобто, урок модифікують, наповнюють його інноваційними технологіями, експериментують над його формами і змістом. Але під час проведення таких експериментів, більшість викладачів акцентує увагу на дидактичному аспекті навчального процесу, забуваючи при цьому аспект психологічний. Процес навчання дуже місткий, а тому теза:

„Навчаємо-виховуючись; виховуємо-навчаючись" - досить чітко окреслює, те підґрунтя на якому будується власне навчально-виховний процес.

На перший погляд, принцип паралельного навчання видається абстрагованим і узагальненим. Але його конкретика, якраз і залежить від знання педагогом психологічних особливостей учнів (при чому у різних вікових категоріях), а також уміння оперувати психологічними можливостями учнів.

У чому ж полягає принцип паралельного навчання?

Насамперед, він використовується для того, щоб зберегти універсальну форму проведення заняття-уроку. По-друге, всі ми чудово знаємо, що коли нам доводиться зіштовхнутися з новою інформацією, або з новою справою, ми підсвідомо шукаємо аналогії. Тобто, щось приблизно схоже від чого можна буде відштовхнутись при засвоєнні нової інформації. Це ж саме передбачає і принцип паралельного навчання, коли споріднені дисципліни вивчаються паралельно на одному уроці у зв'язку з цим може виникнути питання, чи не буде забагато тієї інформації, яка дається на уроці, і чи не буде розсіюватись увага учнів. І саме тут виникає питання конкретизації навчального матеріалу.

Ми підійшли до суті паралельного навчання. На уроках, побудованих за принципом паралельного навчання обов'язково повинно бути дві окремих теми з паралельних предметів. Вони повинні бути об'єднані однією метою, чільне місце в даній формі проведення уроку посідає не взаємозв'язок та інтеграція, а взаємне доповнення та своєрідна взаємодопомога побудована на асоціативному мисленні.

Якщо учень краще орієнтується в історичних подіях і датах, це дає йому змогу навести аналогію з такими ж подіями описаними в художньому творі. В такому випадку активізуються такі психомоторні центри які відповідають за мислення, логічне мислення, аналогічне мислення. Якщо учень краще орієнтується в літературі і у нього чудово розвинуте образне мислення, то матеріал з історії він буде сприймати не як сухий виклад, а як яскраву картину певного історичного періоду насиченого духом тогочасного життя. Ця образність при вивченні історії дає змогу розкрити поданий матеріал у всій його повноті.

Принципи паралельного навчання ефективний на всіх типах уроків. Наприклад, якщо це урок засвоєння нового матеріалу з літератури, то історичні екскурси на вставки будуть дуже доцільними. І ця інформація повинна бути для учнів теж новою і обов'язково пов'язана з темою. Доцільно використовувати паралельні уроки під час вивчення нової теми узагальнюючого характеру (наприклад „Українська література 70-х -- 90-х р.р. XIX ст. Вступ”), це сприяє створенню новішого уявлення про період, який вивчається.

Якщо ми беремо урок перевірки набутих знань, то тут принцип паралельності робить велику послугу учням. Наприклад, якщо контроль знань з літератури та з історії проводиться у вигляді „клоуз-тесту” (без- варіантний репродуктивний), то знання набуті з історії обов'язково допоможуть зорієнтуватись у „прогалинах" з літератури. І навпаки - якщо учень не пам'ятає певну історичну подію, але прочитав художній твір іманентний цьому історичному періоду він обов'язково згадає зміст, і ці асоціації допоможуть йому при вирішенні завдань з історії.

Урок узагальнення набутих знань, проводиться теж у різних формах починаючи від науково-практичної конференції і закінчуючи круглим столом. Цей урок також можна провести за принципом паралельного навчання. Тут уже можна використовувати елементи критичного мислення. Учні маючи певний запас знань, причому одночасно з двох предметів, вже можуть давати свої судження про ті чи інші історичні події, висловлювати свої думки з приводу прочитаних творів.

Отже, принцип паралельного навчання можна використовувати на всіх уроках без винятку. Також його можна використовувати і при диференційованому підході до навчання. Оскільки критерії оцінювання знань учнів подібні, а специфіка даних дисциплін дозволяє використовувати аналогічні принципи навчання, які є перманентними протягом усього навчально-виховного процесу.

Але є і специфічні особливості принципу паралельного навчання.     Паралельне  навчання,  не можна  ототожнювати  з   інтегрованим    навчанням.

Тому що, інтеграція - у перекладі з латинської мови - об'єднання в ціле будь-яких окремих частин, іншими словами поєднання, суміш. В даному випадку, потрібно досягти явища субстантивної репродукції, тобто взаємо доповнення, чи  взаємодопомоги, опираючись на психомоторні якості учня.

Паралельне навчання передбачає періодичне, помірковане використання певної інформації для отримання, закріплення або контролю нових знань. В повній мірі тут відбувається реалізація міжпредметних зв'язків, але предметна індивідуальність кожної дисципліни обов'язково зберігається. І однією з найважливіших ознак паралельного навчання є бінарність, тобто подвійність. Це був розглянутий методико-дидактичний аспект мотивації принципу паралельного навчання.

Психологічний аспект цього принципу, насамперед, полягає в тому, що учневі дається можливість задіяти в роботі майже всі психомоторні центри. В учня розвиваються такі здібності як: образна уява, асоціативне мислення, репродуктивна пам'ять, логічне мислення та аналітичне мислення. Учень вчиться мислити критично. Все це сприяє підвищенню емоційності при сприйнятті навколишнього світу. А саме позитивні емоції - необхідний чинник хорошої пам'яті.

Які ж необхідні умови для ефективного функціонування принципу паралельного навчання?

У плані дидактико-псигологічної значущості це буде мати такий вигляд :

-   знання психології учнів;

-   досконале володіння своїм предметом;

- вміння раціонально підібрати матеріал;

-   уміння розкрити дану тему і дотримуватися поставленої мети;

- бути обізнаним, певною мірою, у основних аспектах паралельної дисципліни;

- намагатись бути емоційним, якщо ви історик, і конкретним, якщо ви літератор.

Та, поки не існує універсального методу навчання і виховання, то і принципом паралельного навчання не варто надто захоплюватись. Оскільки він є тільки елементом навчально-виховного процесу. Його ефективність, певною мірою, залежить від періодичності його використання. Доцільно використовувати цей принцип на початку великих тем, які містять у собі багато менших використовувати на уроках узагальнення. Використовувати на уроках, де тема складна для розуміння учнів і викладач це відчуває. Тоді, можливо, паралельна дисципліна допоможе педагогу розкрити поставлену тему. Паралельні уроки може проводити як і один вчитель-предметник, так і два.

Отже, принцип паралельного навчання як асоціативний елемент навчально-виховного процесу передбачає розвиток в учнів психомоторних якостей, що у свою чергу, повинно сприяти кращому сприйманню та засвоєнню навчального матеріалу. Разом з тим він забезпечує повноцінний розвиток особистості в плані інтелектуальному та психологічному.

Вивченням процесів асоціативного мислення, займається асоціативна психологія. Це напрямок у психології,  який склався в XVII столітті під впливом класичної механіки. За асоціативною психологією вся структура людської психіки утворюється шляхом виникнення  і розгалуження зв’язків-асоціацій між відчуттями і уявленнями як вихідними елементами. Але асоціативна психологія, так як і асоціативне мислення, є тільки проміжною ланкою у психології навчально-виховного процесу.

Психологічна природа навчально-виховного процесу містить у собі велику  кількість  елементів із найрізноманітніших галузей людського буття. Це і власне  психологія, і соціологія, і філософія, і соціоніка, це далеко не повний перелік тих наріжних соціальних сфер людської діяльності з якими взаємодіє навчально-виховний процес.